Реєстрація    Увійти
Авторизація



PostRoll » Життя » «Жити зі швидкістю дитини»

«Жити зі швидкістю дитини»

Категорія: Життя
«Жити зі швидкістю дитини»

Дорога до садочка у нас займає 30 хвилин. Дорога від садочка до будинку - годину-півтори. Маршрут той же самий, але ось швидкість... Уперед ми летимо зі швидкістю мами. Зайнятої, яка поспішає, яка планує, яка оптимізує. Бігом. Немає часу на відволікання, розваги, розмови. Навіть на розмови.

Тому що для того, щоб не просто почути голос дитини в ранковій суєті галасливого міста, а розібрати, що саме сказала дитина, потрібно присісти, нахилитися до його рівня, прислухатися. А це зниження швидкості, втрата робочого часу. Я міцно тримаю його за руку, тому що один він піде набагато повільніше. І ми летимо. Сашко звик до маминої швидкості, звик мовчки, без капризів добігати до садка. Але він знає, що у нас все по-чесному, і назад ми підемо вже зі швидкістю Сашка.

Зі швидкістю Сашка - це значить розглядати метеликів над кульбабами, мурах, що атакують гусеницю на тротуарі. Помічаючи поганки, що несподівано виросли на міському газоні. Штовхаючи опалі і вже підгнилі яблучка. Ліплячи в худого брудного сніговика перший сніг. Роздивляючись рідкісні марки машин на парковках і багато іншого, що здатна помітити дитина, яку нікуди не тягне за руку мама.

Одного разу, прийшовши за Сашком в садок, я застала його в пісочниці. Він захоплено продемонстрував мені великий камінь, тримаючи його двома руками.

- Мама, уявляєш, ми копали, копали і знайшли скарб! Дивись, який скарб ми вирили!

Я оцінююче зважую знахідку в руках. Здається, більше кілограма...

- Який здоровенний! Довго викопували?
- Так! Дуже довго!

Сашко з безцінним трофеєм в руках бадьоро рушив у бік виховательки відпрошуватися.

- Ви що цей кругляк додому потягнете? - здивовано поцікавилася вона.
- Так звичайно. Як же інакше? Не кожен день скарби знаходяться.

А потім Сашко знаходить палицю. Повз таку палицю нормальний хлопчик не пройде. Довга, товста, зручно лягає в руку. Але ось дилема. Камінь дуже великий, щоб нести його однією рукою. А якщо нести камінь двома руками, то нічим тримати палицю. Сашко прилаштовує камінь на узбіччі і вимірює палицею глибину калюжі. Потім стукає палицею по металевій огорожі. Потім кілька хвилин стрибає, спираючись на палицю.

Кладе палицю, бере камінь. Обличчя замислене. Неначе прислухається до внутрішніх відчуттів. Награвся він з палицею? Чи готовий розлучитися з нею? Не готовий. Крутить камінь, прилаштовує його кудись під пахву, притримуючи передпліччям. Коли Сашко нахиляється за палицею, камінь падає. Через кілька спроб Сашкові все-таки вдається взяти в руки і камінь, і палицю. Правда, палиця лежить на незграбно розчепірених ліктях, готова в будь-який момент зісковзнути в сторону.

Я утримую себе від спокуси допомогти дитині і понести камінь. Це його рішення, його вибір, його ноша. Нехай вчиться не звалювати на себе більше, ніж може понести. Я лише підтримую палицю, коли ми переходимо через дорогу, щоб палиця не створила складну дорожню ситуацію. Якщо палиця впаде Сашко обов'язково захоче підняти, а з каменем в руках це не так просто здійснити...

А після перехрестя починається правильний бордюр. У правильного бордюра ширина в ширину стопи. Правильний бордюр відокремлює тротуар не від проїжджої частини, а від газону, а значить, по ньому безпечно ходити. Правильний поребрик спокусливо піднімається над рівнем тротуару. Наступні 200 метрів нашого маршруту до будинку Сашка завжди проходять по бордюру. І не тільки Сашка. Я теж з дитинства люблю ходити по правильним бордюрам. Коли ти йдеш по бордюру за своєю дитиною, набагато легше рухатися з його швидкістю.

А потім Сашко помічає голубів. Вони купаються у фонтані біля ресторану. Сашко опускає на землю камінь з палицею. І іронічно зауважує: «Будівельники думали, що будують фонтан, а вийшла ванна для голубів!» І тут же захоплено: «Дивись, ці голуби такі смішні!» Намагаюся зрозуміти, що смішного Сашко побачив в тих голубів. «Смішні голуби» - це пташенята голубів, які вже трохи підросли. Трохи менші за дорослих птахів, більш метушливі, з худими шиями. Пояснюю Сашкові, що це вже не пташенята, але ще не дорослі птахи. «А! Я зрозумів! Вони як Арсеній!» - геніально підмітив Сашка. Ну так, птиці-підлітки. І я із задоволенням відзначаю наявність аналогії в Сашковому мисленні.

Ми приносимо додому трофеї: каменюку і палицю. Дорога до будинку в цей раз зайняла одну годину сорок хвилин. Але це цінний час, який я прожила зі швидкістю дитини.

Жити зі швидкістю дитини - значить встигати помічати колір неба, запахи вулиць і власні емоції. Встигати дивуватися і радіти простим речам. Встигати усвідомлювати, що Життя прекрасне.

Тисни «Подобається» і отримуй свіжі новини на Facebook:




Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.

Додати коментар
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вставка лінкуВставка захищеного лінку Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера

Введіть текст, показаний на зображенні: