Реєстрація    Увійти
Авторизація



PostRoll » Україна » Світлана Кузьменко: «Невже треба померти, щоб твої пiснi стали називати пророчими?»

Світлана Кузьменко: «Невже треба померти, щоб твої пiснi стали називати пророчими?»

Категорія: Україна, Шоу-біз
Світлана Кузьменко: «Невже треба померти, щоб твої пiснi стали називати пророчими?»


Вдова загиблого рік тому співака та лідера гурту «Скрябін» Андрія Кузьменка Світлана про свого покійного чоловіка:

Знаєте, сьогоднi менi найбiльше не вистачає його оптимiзму та почуття гумору. Пригадую, коли виникали якiсь проблеми, вiн завжди казав: “Усе буде добре! Ми все вирiшимо та прорвемось!”А ще не вистачає нашого спiлкування: протягом дня Андрiй дзвонив по 10 разiв. Просто так… Знаєте, ми були не лише чоловiк i дружина, а передусiм – величезнi друзi. Дуже близькi iнтелектуально й духовно. Нас пов’язувала якась енергетика, не знаю, космiчна – не космiчна, але… Нам було добре разом!

Я прекрасно розумiла, що сцена i творчiсть для Андрiя – це у життi головне… Так, вiн був страшенним трудоголiком. Йому все одно було, скiльки спати – двi години чи одну. Для нього не iснувало слова “змучений”. Взагалi… Мало хто iз зiрок може сказати, що об’їздив усю Україну, побувавши ледь не в кожному селi. Причому виступати доводилось i безплатно. Грошi для нього не були головним й цiкавили найменше. Так, вiн жив сценою!

А ще йому дуже болiло, що “Скрябiна” особливо не крутили нi радiо, нi телебачення. I коли сьогоднi Андрiю спiвають дифірамби та посмертно вiдзначають рiзними нагородами, я всiх запитую: “Де ви були ранiше?”. Чому ранiше не було тих нагород, якi я тепер виставляю собi на вiкно i з посмiшкою дивлюся на них? Невже для того, щоб тебе визнали, треба померти? Невже треба померти, щоб твої пiснi стали називати пророчими? Ще вчора вони були неформатом, а тепер – навпаки. Ось у цьому вся банальнiсть, точнiше — цинiзм нашого життя.

Андрiй завжди любив подорожувати, i свого часу ми об’їздили майже весь свiт. Перебуваючи за кордоном, виходили з готелю найпершi, а повертались найпізніше. Намагались побачити все, що можна. Десь – пiшки, десь – на велосипедах. Хочеш, не хочеш – це не обговорювалося. Нiким. Андрiй був просто як згусток енергiї чи як батарейка. I вiн постiйно казав: “Шкода часу”. Тому й прокидався завжди дуже рано… Вiн поспiшав жити!».

Тисни «Подобається» і отримуй свіжі новини на Facebook:




Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.

Додати коментар
Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вставка лінкуВставка захищеного лінку Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера

Введіть текст, показаний на зображенні: